Весна. Хочеться прогулювати пари, відпочивати в парку і... кохати. Сонечко пригріло, і все менше хочеться думати. Особливо на релігійну тематику. Коли взялася за написання цієї статті, то сама замислилася, коли останнього разу була в храмі? Соромно, бо давненько. Хоча ніхто з упевненістю не може сказати, як часто треба відвідувати церкву.
Хтось скаже, що досить помолитися «в собі», а інші – щодня молитися в храмі. Проте так чи інакше ніхто не зможе точно дати відповідь.
«Людину можна змусити (грошима чи погрозою) ходити до церкви – та не більше цього» - Дж. Свіфт.
Якось мені спало на думку таке: чому, коли ми йдемо до нічного клубу, ніколи не замислюємось, як часто це треба робити? Так, там весело й цікаво... для тіла, а душа? Вживаючи їжу, ми підримуємо життєдіяльність, а ходячи до храму, ми споживаємо духовну поживу. Тож чого варте тіло без душі?
«Як душа без тіла не зветься людиною, так і тіло без душі» - І. Златоуст.
Як на мене, то церква допомагає лікувати душу – адже коли ти покаєшся, то ніби скидаєш величезний тягар.
У Біблії немає чіткої відповіді, коли саме і як часто потрібно відвідувати храм. Там вказуються суттєві моменти, у які дні перші християни ходили до церкви. Та чи повинні ми їх наслідувати?
Священнослужителі кажуть: чим частіше ти в святині – тим краще. Головне, щоб зі щирим серцем та чистою душею. І не потрібно керуватись праивлом: якщо я піду туди 1000 разів, то обов’язково потраплю в рай, і Бог мене полюбить. Ні. Ми вже давно не діти. Як казав П.-С. Маршань: «Не бійся Бога – бійся самого себе. Ти сам творець своїх благ і причина своїх бід. Пекло та рай знаходяться у твоїй власній душі.»
Отож, вибір залишається за кожним з нас. Будемо ходити д церкви, молитись і просити – Господь обов’язково нас вислухає, бо він «милосердний і чоловіколюбний».
А за вікном – все одно весна, і нічого не хочеться робити. Проте я піду до церкви, бо... мені там стає легше.
Вальчук Елена,
Нововолынск, Украина
Студентка Інституту журналістики. Люблю писати, коли є натхнення. Люблю життя. Хоча інколи мені важко. По-моєму я вже доросла, проте залишаюсь маленькою дівчинкою в душі...
Прочитано 7816 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 3
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Лергос - Oleg Это описание малой части моего духовного пути в виде сказки. Образно показаны события, произошедшие в моей жизни.
Несколько лет назад неожиданно пришло желание написать такое сказание. За пару дней набросал черновик. Начало держал в голове, думал потом допишу, когда буду писать начистую. Продолжение, тоже было не совсем ясно оформлено, потому не писал. Когда же прошло время, и я стал приводить в порядок текст, то не смог толком вспомнить, что было на тот момент про начало и продолжение. Выдумывать нет смысла, так, как это реальный путь, а не фантазия.
Но возможно, так и должно быть. Самое важное написано. Проход через лабиринт. Это первый серьезный путь в духе, который надо пройти, чтобы обрести свободу и очищение. Лабиринт в нас самих. Это путаность мышления и чувств. «Ибо какой человек в состоянии познать совет Божий? или кто может уразуметь, что угодно Господу? Помышления смертных нетверды, и мысли наши ошибочны, ибо тленное тело отягощает душу, и эта земная храмина подавляет многозаботливый ум. Мы едва можем постигать и то, что на земле, и с трудом понимаем то, что под руками, а что на небесах – кто исследовал? Волю же Твою кто познал бы, если бы Ты не даровал премудрости и не ниспослал свыше святаго Твоего Духа? И так исправились пути живущих на земле, и люди научились тому, что угодно Тебе, и спаслись премудростью» (Прем. Сол. 9;13-19).
Мало кто вообще становится на путь освобождения. Узкий путь Христа. Путь премудрости Духа Святого.
«Премудрость … сначала она пойдет с ним путями извилистыми, наведет на него страх и боязнь и будет мучить его своим водительством, доколе не уверится в душе его и не искусит его своими уставами; но потом она выйдет к нему на прямом пути и обрадует его и откроет ему тайны свои. Если он совратится с пути, она оставляет его и отдает его в руки падения его» (Сирах 5;12-22).
Путь одиноких сердцем. «Бог одиноких вводит в дом, освобождает узников от оков, а непокорные остаются в знойной пустыне» (Пс. 67;7).
Большинство почитают себя великими царями Божьими, на деле будучи ничто. «Ибо кто почитает себя чем-нибудь, будучи ничто, тот обольщает сам себя» (Гал. 6;3)
