Десь у Плеромі тихо та огрійно...
Немає конкуренції, війни.
Там пахне портулак і жовте сіно.
Мотається і рветься сонценить...
Сидять вчорашні недруги у колі,
Попихкують, підкашлюють, гудуть.
Не треба амуніції та солі.
Вирішують: у чому ж смерті суть?
Так довго не приходить Мати Божа.
Так гірко, несусвітньо в далині.
Комп зависає... Щит на огорожі.
І ніде наловити щук, линів.
І кожному відкрилося дитяче.
І виходу немає у пітьму.
Плерома набрида – жовтогаряча.
Хоча – нарешті – просторо уму.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
женщине, матери, христианке. - Курганская Надежда Конечно, в этом мире много всего могущего погубить душу, особенно молодых. Верить и молиться, молиться и верить- удел матери.
И все же здесь- ноль,
не пойму я, друзья,
ведь быть равнодушными все же нельзя
к судьбе наших женщин,
к судьбе матерей -
Поставьте отметку свою поскорей!
И не надо упрекать, что это не скромно, пожалуйста.
